4 травня
350 років тому (1670) – розпочалось будівництво дерев’яної української православної церкви.
Українська церква стояла на місці, де у кінці XIX ст. була побудована синагога. Про це свідчать письмові історичні джерела, а також археологічні обстеження, проведені тут у 1990-х рр. В XVII ст. церква стояла поблизу вірменського костелу, про що писав дослідник міста XIX ст. А. Шарловський: „…в самому місті біля вірменського костел.
Під час дослідження археологами будівельного котловану по сучасній вулиці Мельничука, №№ 6-8 було виявлено частину цвинтаря. Наявність цвинтаря свідчить про розташування тут церкви, йдеться у досліджені історика Марії Вуянко.
Карта міста від 1743 р., де чітко вказана локалізація церкви на південь від вірменського костелу, повідомлення А.Шарловського про українську церкву біля вірменського костелу а також археологічні дослідження підтверджують існування в цій частині фортеці української церкви.
Виявлений цвинтар належав саме до української церкви Христового Воскресіння. Поховання були орієнтовані по лінії схід-захід. За християнською східною традицією церкву завжди орієнтовано по осі схід-захід, відносно орієнтації церкви здійснювалися і захоронення.
Отже, церква Воскресіння Христового була (за захороненнями) орієнтована за цим напрямком — по лінії схід-захід. Центральний вхід до церкви містився із її західної сторони, цвинтар, отже, разом із церквою увійшов до складу нового міста. Можливо і те, що частина давнього українського цвинтаря с. Заболоття залишилася за межами фортифікацій або й була ними зруйнована. Звичайно, можна припустити, що виявлений цвинтар міг бути започаткований і з виникненням фортеці у 1662 р.
Очевидно одне — це був найдавніший український цвинтар і найстаріша, перша українська церква у польській фортеці, успадкована від с. Заболоття.
За картою міста 1743 р., де добре показано конфігурацію української церкви, можна зробити висновок, що в плані церква мала форму хреста, видовженого по лінії схід-захід, і являла собою будівлю із трьох приміщень — Притвора, Корабля-Храму вірних, Святилища. Культові дерев’яні споруди тризубної конструкції були характерними на Галичині саме для церков східного обряду.
Від 1700 р. до самого знесення на початку XIX ст., стара дерев’яна церква прославляла Бога за українським греко-католицьким обрядом. Церква Воскресіння Христового була першим греко-католицьким храмом Станисалавова.
Традиції саме цієї, старої дерев’яної, церкви продовжує нині греко-католицький катедральний собор Св. Воскресіння, зберігаючи історичну пам’ять не лише в назві, успадкованій від церкви XVII ст., але й у вірності давнім українським традиціям.
Цікаво, що навіть після її знищення з невідомих причин українська громада ніколи потім не спромоглася на будівництво власного мурованого храму. Розпорядженням австрійської влади від 21 жовтня 1849 р. українцям було надано колишній, напівзруйнований єзуїтський костел, який став парохіяльною українською церквою.