“ЛЕВІТАЦІЯ ОБО ПРИБОРКАННЯ СТИХІЙ”. Євген Григор’єв

Євген Григор’єв

Народився в Луганську у 1978 році,
з 2000 року живе та працює у Львові.

освіта:

Луганський коледж культури та мистецтв
Львівська академія мистецтв, графічний дизайн

https://www.behance.net/marvelmate

Проект “ЛЕВІТАЦІЯ ОБО ПРИБОРКАННЯ СТИХІЙ”

ІНТРО в проект

дійові особи:
художник
глядач
картина

– Та годі тобі, не заливай! – перервав він, вираз недовіри на його обличчі все-таки вихлюпнувся через край.
Я був трохи збентежений, звідкись з’явилося почуття провини, і відчуття причетності до всієї брехні цього світу:
– Вам не здається, що ми не настільки знайомі, щоб ось так одразу не довіряти один одному, – я несміливо посміхнувся, чоловік дивився на мене без посмішки з нахабнуватою впевненістю в погляді, який тягнувся, розтягувався як жуйка.
За його уявленнями, напевно, він читав мене як книгу, ось він слинить свої величезні руки-пальці, щоб перегорнути наступну сторінку, збуджується від читання, отримує майже хімічне, сексуальне задоволення, ведучи від букви до букви, від слова до слова, прискорюючи темп, коли вже не бачиш букв, слів, коли миготять образи, події, всі лінії зливаються в хитромудрі візерунки, які вже і не візерунки, а дивовижні істоти з високою щільністю … а далі? а далі невідомо, він ніколи не може досягти бажаного, його голова важчає, і він засинає, розтягується в часі і просторі, набираючи масу, але при цьому втрачаючи в якості.
Другий я зніяковів:
– Ну так, е-е-е – це швидше виняток, зазвичай це щось зовсім інше, – плутано проліпотів він, виправдовуючись, похнюпившись.
Слова звучали невиразно, подібно до Уробороса, він ковтав їх закінчення, зменшуючись в розмірі. Чоловік же, навпаки, зростав на очах, щоки його світилися рум’янцем, обличчя осяяв ситий вираз.
Я на мить відволікся і втратив їх обох з поля зору, не думаю, що буду шкодувати про втрату.
– Правда перетворюється на брехню, якщо перестаєш в неї вірити.
– Не знаю, деякі речі непідвладні вірі або невір’ю, вони просто існують.
– Так, але не тут. Та й взагалі…

Люди дивляться на мене, я завжди відчуваю їх погляд, я нага, але ця нагота – мої обладунки, а їх погляд – це наш спільний погляд. І іноді це катування, тому що немає можливості не дивитися, відвернутися, заплющити очі, очей нема і повік нема, і дуже важко, майже неможливо брехати або ховатися. А цей чоловік дивився на мене якимось липким, жадібним поглядом, який спотворював все, до чого міг дотягнутися, поглядом, під яким я мимоволі ділилась, роздвоювалась, розтроювалась, розросталась альтернативними всесвітами, а він з великим апетитом поглинав ці мої молоді паростки. За мить вирощував і збирав плоди. Це був спраглий, ось так, серед білого дня… неможливо.

Я зловив себе на думці, що ні, мені не шкода, на здоров’я, але ці наведення, марення – bad trip …
– Ось ангел приносить класних чувачків на планети, що їх потребують …
– А що це за чувачки такі?
– Чувачки? Е-е-е, а ну це різні світлі люди, мудрі, Будди, Ісуси, Ганді і т.п.
– Ага, ну і верх егоїзму вважати, що крім нас у всесвіті більше немає розумних істот, з тими ж проблемами, що йдуть від одного початку, – сито підсумував він.
– Якось так…
Він ще трохи постояв, роздивляючись картину, а потім клацнув язиком, не прощаючись пішов далі.

Проект присвячується легкості, якої тут нема, яку людина здатна відчути при будь яких обставинах, медетуючи, кохаючи, спостерігаючи гарний краєвид, плідно працюючи, і т.п. але лише на мить, яку вона не може втримати надовго.